Сьогодні розповідаю про цікаве дослідження і одразу вам — завдання. Подивіться це коротке відео й уважно порахуйте, скільки разів команда в білих футболках передає баскетбольний м’яч команді суперника, дуже уважно слідкуйте не лише за кількістю передач у повітрі, а й за тими, що з відскоком від підлоги.
Порахували? Вам сподобалася горила в цьому відео? Якщо ви не помітили горилу під час першого перегляду, не хвилюйтеся, ви не самотні. Коли 1999 року викладачі Гарвардського університету проводили свій експеримент, вони ділилися цим роликом на відеокасетах і запитували студентів, чи помітили ті горилу. Що вони хотіли знати? Скільки людей, зосередившись на виконанні складного завдання, підрахунку передач м’яча, помітять якийсь сторонній об’єкт. І виявилося, що 50% учасників експерименту горилу не побачили. Ця робота Деніела Саймонса і Крістофера Шабрі стала настільки відомою, настільки цитованою, що пізніше вони видали книжку “Невидима горила”, а згодом це дослідження отримало Шнобелівську або ж Антинобелівську премію, лауреати якої, за словами організаторів, змушують спершу посміхнутися, а потім замислитися.
То чому ця горила невидима?
Тому що ми так влаштовані. Так працює наше сприйняття. Це явище називається ілюзією уваги, або сліпотою внаслідок неуваги, або перцептивною сліпотою. І не тому, що нам не вистачає бачення. Наш зоровий апарат працює нормально. Ми дивимося, але… не бачимо. Чому так відбувається? Не через фізіологічні дефекти, а тому, що так влаштована людина, у нас містяться певні “системні” помилки, які називаються викривленнями або ілюзіями. У своїх відеоматеріалах я розповідала про те, що в нас є “повільний” і “швидкий” розум і про те, як спрощено зрозуміти спосіб роботи нашого мислення. Так ось ілюзія уваги один із прикладів таких викривлень. Нам здається, що ми справді бачимо все, на що дивимося і сприймаємо все саме так, як це відбувається насправді. Але часто це не так. І саме сліпота через неуважність може коштувати дорого, призводити до трагедій. Науковці багато разів вивчали це явище, і один із таких цікавих експериментів було проведено за участю пілотів літака Боїнг-727. Льотчики брали участь у моделюванні приземлення літака, і завданням було безпечно та ефективно здійснити посадку. Коли пілоти дивилися запис симулятора з виконанням поставленого завдання, посадкою літака, то були шоковані: вони посадили літак на інший літак, не помітили, що на злітній смузі стояв величезний об’єкт лише тому, що вони просто не очікували його там побачити і були зосереджені на своєму завданні. По-перше, ймовірність того, що посадку дозволять у час, коли на злітно-посадковій смузі стоятиме літак, дуже маленька. По-друге, пілоти були зосереджені на погодних умовах та інших параметрах, за якими були зобов’язані слідкувати, і просто не врахували такий факт, як об’єкт, хоча це й було дуже важливо. Чому пілоти були здивовані? Тому що літак, який стояв на смузі, був у їхньому полі зору. Вони бачили літак, не могли не бачити, бо запис симулятора це підтвердив, проте не усвідомлювали, що він там є. Ще один трагічний випадок стався за участю американського підводного човна. Під час НП екіпаж не побачив інший корабель, бо просто не очікував його побачити.
Існує не лише сліпота, а й глухота через неуважність. Про це говорить ще один експеримент, який провели в Америці за участю знаменитого скрипаля Джошуа Белла. Це відомий віртуоз, який збирає величезні концертні зали шанувальників класичної музики та якісного звучання, але коли він грав у підземці Вашингтона під час соціального експерименту, його віртуозну гру майже ніхто не впізнав. Багато людей просто пройшли повз.
Як ми можемо застосовувати це знання?
Звісно, ми не можемо піти проти природи і позбутися цієї системної помилки. Але якщо ми знаємо про те, що таке явище існує, можемо намагатися його помічати, подумати про те, що модель світу, яку ми створюємо, певною мірою ілюзія. А розпізнати ілюзії допоможе аналітика, різні системи контролю, які наблизять до реальності. Навіть у побуті зважати на ці явища іноді означає врятувати собі життя. Наприклад, коли ми розмовляємо телефоном за кермом, можемо сфокусуватися на темі розмови і не помітити важливий об’єкт або не відреагувати на несподівану ситуацію на дорозі вчасно. Тому заборони розмовляти по телефону за кермом (навіть у навушниках) з’явилася не на порожньому місці.
Взагалі, людина така істота, яка може зараз навіть не усвідомлювати своїх почуттів. А потім ще й спотворить їх, коли згадуватиме свої відчуття. А уявіть, з чим ми маємо справу, коли говоримо про особистий бренд, про репутацію керівництва і про процеси оптимізації. Але все ж знання дає змогу вживати заходів: наприклад, у роботі ми можемо збільшити кількість систем контролю, “стороннього погляду”, аналітики та всього того, що наблизить нас до перевірки фактів. Звісно, організаціям набагато простіше з цим працювати, ніж одній людині, бо кілька людей можуть створити систему, яка краще перевіряє дані та позбавляє неточної інформації, звести до мінімуму всю шкоду від наших неправильних суджень, що, зі свого боку, призводять до невірних висновків, на яких ґрунтуються рішення. Адже неточні дані не можуть наблизити до точного результату. Часом людський фактор не може гарантувати уникнути всіх помилок, але намагання хоча б звести їх до мінімуму допоможе керуватися найбільш точною інформацією.
0 коментарів